тел./ факс (057) 343-11-32     |    61070, м. Харків, вул. Фронтова, 3     |  e-mail: hdvufk1@vnzkh.org.ua

Харківське Державне Вище Училище фізичної культури №1

Харківське Державне Вище Училище фізичної культури №1

Сторінка для батьків

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ

  1. Ніколи не кажіть, що у Вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме «Мені ніколи її любити».

  2. Не сприймайте свою дитину як власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації життєвої програми, яку Ви задали, і досягнення поставленої мети, яку Ви поставили. Дайте їй право прожити власне життя.

  3. Ніколи не навчайте того, чого самі не знаєте.

  4. Учіть дитину самостійно приймати рішення й відповідати за них.

  5. Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.

  6. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

  7. Ніколи не висловлюйте щодо оцінних тверджень («ти погана», «ти брехлива», «ти зла»), оцінювати треба лише вчинки.

  8. Намагайтеся впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

  9. Не ставтеся до дитини зневажливо.

10. Будьте послідовними у своїх вимогах.

  1. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора.

12. Пам’ятайте: діти, яких люблять, стають дорослими, які вміють любити.

БАТЬКАМ «НОВАЧКІВ»

Пам’ятайте: перехід дитини до нового навчального закладу не завжди може відбутися легко. Нові умови начання, мешкання і тренування, збільшення навантажень, зміна усталених стосунків із товаришами, вчителями – все це можна образно порівняти з переходом когось із батьків на нову роботу або з опануванням незнайомого виду діяльності. І саме в такі непрості періоди від дорослих із більшим життєвим досвідом, виваженішими емоційними реакціями, набутим арсеналом прийомів пристосування до нових ситуацій потрібні теплота і співпереживання, вміння вислухати, зрозуміти, дати пораду. Адже вашій дитині й так нелегко. Але мине перша-друга чверть, і за вашої підтримки її життя нормалізується, а труднощі залишаться позаду.

Коли на початку навчального року відбудуться перші батьківські збори, доцільно переговорити або зустрітися з різними вчителями, поцікавитись основними вимогами до засвоєння конкретного предмета. Зрозумівши позиції окремих викладачів, вам легше буде спрямувати дії дитини.

Кілька коротких правил

  1. Показуйте дитині, що її люблять такою, якою вона є, а не за якісь досягнення.

  2. Оцінюйте тільки вчинки, а не саму дитину.

  3. Не домагайтеся успіху силою. Примус – найгірший варіант морального виховання.

  4. Думайте про дитячий «банк» щасливих спогадів.

  5. Дитина ставиться до себе так, як ставляться до неї дорослі.

  6. Визнайте право дитини на помилку.

І взагалі, хоч інколи ставте себе на місце своєї дитини, і тоді ви краще зрозумієте, як її виховувати.

ДОПОМОГА БАТЬКІВ У ПЕРІОД ПІДГОТОВКИ ДО ЗНО ТА ДПА

Пізнавальні процеси вашіх дітей у цьому віці розвинуті вже достатньо. Зокрема, учні вміють: виділяти головне; бачити подібне і відмінне, порівнювати; працювати зосереджено; згадувати те, що потрібно для відповіді на запитання; узагалюнювати та диференцювати; міркувати та робити висновки.

Безумовно, обсяг знань із предмета важливий. Саме знання є запорукою високої оцінки. Однак і психологічна готовність впливає теж. Вміння опанувати, керувати своїми почуттями в ситуації стресу, не розгубитися у важку хвилину не завадить нікому. Як можуть психологічно допомогти батьки у кращій підготовці до ЗНО або ДПА?

  1. Батьки часто забороняють своїм дітям перед іспитом спілкуватися з друзями «не поділу», зачиняють удома, відбирають мобільний, вимикають телевізор, тобто оберігають інтелектуальну діяльність свого сина або доньки від сторонніх впливів. А бажано було б не провокувати конфлікти, не нагнітати і без того напружену обстановку. Треба емоційно захистити дитину – запросити на спільну поїздку чи прогулянку, поговорити про життя.

  2. Батьки часто не дуже задоволені тим, що дитина запрошує до себе друга чи подругу для спільної підготовки до тестування, іспиту. Запям’ятайте, що вчитися удвох справді не можна, а ось повторювати – навіть бажано. Це доцільно робити напередодні іспиту. Можна розподілити теми за інтересами, складністю, ступенем засвоєння: один розповідає те, що другий ще не вивчив. Таким чином дитина мимоволі запам’ятає матеріал, який колись полінувався вивчити.

  3. Дбайте про режим дня, харчування дитини. Контролюйте, скільки спить ваш син чи донька. Регулярне недосипання небеспечне для психіки і послаблює імунітет. Харчування має бути повноцінним. Слід давати продукти, які містять вітамін Е (картопля, соя, кукурудза, морква). Він підвищує імунітет і стійкість до стресу. Корисне споживання великої кількості рідини – звичайна вода та натуральні соки. Заспокійливий чай нормалізує сон.

  4. Найважливіше – постарайтеся, щоб у родині панував спокій, порозуміння. Розв’язання конфліктів залиште на потім. Займіть позицію «друга» для своїх синів та дочок. Частіше спілкуйтеся з ними, допомагайте і підтримуйте.

  5. Не сприймайте відмінний результат як належний і єдиний можливий, у будь-якому разі порадійте з дитиною. Незадовільний результат – це не трагедія, це досвід. Не махайте приречено руками, не вішайте ярлика «нездара» на свою дитину. Обговоріть те, що трапилося, і врахуйте цей досвід. По суті, наші діти не просто складають іспити з навчальних предметів, вони вчаться долати труднощі – цього неодмінно треба вчити та вчитися.

Вірте у свою дитину, її здібності, знання. Дайте їй відчути, що ви її любите, розумієте і підтримаєте у будь-яких ситуаціях.

Поради батькам

Якщо ви хочете, щоб у ваших дітей в майбутньому були яскраві спогади про дитинство, то вам потрібно робити не так вже й багато. Скориставшись цими нехитрими порадами, можна залишити в пам’яті дитини багато чудових і теплих спогадів про перші роки життя.

  1. Читати ім. Так, це красиво вже саме по собі, але в читанні дитям є і своя магія. Книги створюють світ, частиною якого стає кожен, хто читає. Тому не важливо, скільки років дитям, потрібно читати їм, читати разом з ними, просто читати.

  2. Слухати їх. У сучасному божевільному світі так легко сказати: «Почекай секунду, мені ніколи!», А реальність така, що нічого не зміниться ні через секунду, ні навіть через хвилину, а дитина так і залишається без бажаного уваги. А коли ми начебто готові вислухати, то дитина вже або перехотіла розповідати чи навіть забула, що хотіла сказати. Діти просто хочуть поділитися з батьками якимись своїми моментами. Так, для дорослих це все здається неважливим і непотрібним, але для малюків це є пріоритетним! Тому, перш ніж сказати дитині почекати секунду, потрібно подумати про те, що телефон, комп’ютер, соціальні мережі та телевізор не образяться, не отримають душевні травми і нічого не забудуть. А от діти – можуть .

  3. Обіймати їх. Неважливо, маленькі ми чи великі, але ми всі потребуємо обіймів. Кожна дитина індивідуальна, комусь потрібно дуже багато тілесного контакту, комусь бути обнятим один раз на день буде більш ніж достатньо, потрібно просто звернути увагу на дитячі потреби і не відмовляти у їх задоволенні. Тільки не треба питати, обійняти чи ні! Скажіть: «Я хочу тебе обійняти!» І обіймайте. Обійми це символ не тільки любові, але ще і впевненості, захисту і просто щастя.

  4. Створювати сімейні традиції. Наприклад, влаштовувати раз на тиждень ніч або вечір кіно, коли вся сім’я, озброївшись попкорном, дивиться разом фільм. І повірте, це не буде просто переглядом фільму, коли мова йде про традиції!

  5. Ділити трапезу. Час летить швидко, приготування займає багато часу, а робота з’їдає все інше. В силу різних графіків і просто бажань членів сім’ї, опинитися всім відразу за одним столом стає дуже складно. В результаті діти перекушують пластівцями, хот-догами, морозивом і т.д. Але навіть не це найстрашніше! Важливо те, що відсутність спільних трапез самим негативним чином позначається на стосунках у сім’ї, на довірливості і теплоті. Тому потрібно вибрати хоча б один прийом їжі, будь то сніданок, обід або вечерю, і завжди проводити його всім разом, без варіантів.

  6. Говорити дітям, що вони найулюбленіші на світі. Дітлахам так важливо знати і пам’ятати, що для своїх батьків вони обрані.

  7. Святкувати. Знову ж таки, всі діти різні і досягнення у них різні. Хтось у 5 років читає краще, ніж хтось в 10 років. Хтось успішний в спорті, а у когось просто алергія на м’яч. Хтось кращий учень у класі, а хтось займається з репетиторами. Але у кожної дитини є щось, що вдається їй добре, і чим би це не було, батьки повинні це підтримувати і святкувати всі досягнення!

  8. Грати разом. Всі діти люблять грати, але дорослим ці забави зазвичай здаються нецікавими. Потрібно просто знайти те, що буде приносити задоволення всієї сім’ї – настільні ігри, походи, риболовля, відпочинок на природі, ігрові види спорту, катання на велосипеді, читання, перегляд фільмів, будь-яка діяльність, яка забезпечить веселе проведення часу і об’єднає всіх, створюючи спогади , які діти ніколи не забудуть.

  9. Пам’ятати про свої обіцянки. Так, ми стільки всього обіцяємо і так часто забуваємо це зробити. А життя дітей складається з моментів, і ці ситуації стають дуже болючими для них. Тому всі ті заходи, які виключно важливі для дитини – зібрання, дні народження, репетиції, конкурси, спортивні змагання, конференції, не повинні бути забуті батьками ніколи! І для дітей стане найважливішим саме той факт, що про нього пам’ятають, не забули.

  10. Любити їх. Любов породжує любов. Але мало просто сказати дитині, що ви його любите і потім продовжити його ігнорувати, нехтувати його бажаннями і розповідями, відмахуватися від прохань. Любов потрібно показувати. Тому що тільки любов породжує любов.

А чи залежать ці пункти від віку? Напевно що ні, а от чи приносять вони радість в життя — впевнена що так! Тож закликаю вас створювати приємні спогади один для одного не залежно від того скільки вам років.

Стратегії та підходи у спілкуванні з підлітками

Діти, підростаючи, потребують самостійності, автономності від батьків. Але не всі батьки приймають цю потребу й не дають дитині бажаної свободи. Цей конфлікт абсолютно реалістично проявляється в дитячо-батьківських взаєминах досить часто. Найскладніший період – підлітковий. Конфлікт взаємин між підлітками та дорослими загострюється й нині, адже, на жаль, нас оточує жорстокість, агресія, насилля, сповнена грубістю сексуалізована реальність, що транслюється засобами масової інформації. Легко зрозуміти, чому деякі дорослі використовують авторитарні методи виховання дітей та підлітків, тримають їх на «відстані витягнутої руки». Але взаємини у цій ситуації можуть загостритися, а підліток – віддалитися від батьків. В інших випадках дорослі не мають сил протистояти підлітку й заплющують очі на його поведінку, сподіваючись на краще.

Ключ до добробуту наших підлітків – це можливість отримати доступ до їхніх почуттів, думок та цінностей. З’ясуймо, як говорити з підлітками, щоб вони, слухали, відверто висловлювали свої думки та почуття. Пропонуємо розглянути деякі стратегії та підходи у спілкуванні з підлітками.

І. Приймаємо почуття підлітка

  • Ідентифікуйте почуття та думки підлітка. Використовуйте техніки повторення, перефразування;

  • реагуйте на почуття підлітка словами чи вигуками («Оце так!», «Ого!», «Ех!»);

  • запропонуйте у вигляді фантазії те, що не можете дати в реальності («Так, було б чудово, якби…»);

  • висловіть співчуття, внесіть корективи у поведінку підлітка.

ІІ. Альтернативи наказам

Якщо Ви звикли віддавати накази («Зроби музику тихіше! Зараз!»), спробуйте такі варіанти:

  • Опишіть проблему («Коли в тебе так голосно грає музика, неможливо думати та розмовляти»);

  • висловіть свої почуття та відчуття («У мене болить голова від такого галасу»);

  • проінформуйте («Часті підвищені звукові навантаження негативно впливають на слух»);

  • запропонуйте вибір («Що тобі підходить: зменшити звук чи зачинити двері в кімнату?»);

  • скажіть одним словом («Гучність!»);

  • висловіть свої очікування («Можна частіше замислюватися над тим, як оточення сприймає такий галас»);

  • якщо підліток продовжує вести себе зухвало, робіть активні дії.

ІІІ. Заохочуємо до співпраці

  • Запропонуйте підлітку висловити свою думку («Тобі щось заважає приходити додому вчасно?»);

  • висловіть свою думку («Коли я чекаю на тебе в певний час, а ти не вертаєшся, я дуже хвилююся»);

  • запропонуйте підлітку влаштувати «мозковий штурм», і не оцінюйте їх (« Давай поглянемо, чи існують варіанти, щоб тобі більше часу проводити із друзями, а мені – не хвилюватися»);

  • запишіть усі ідеї, що виникли під час «мозкового штурму», і не оцінюйте їх;

  • проаналізуйте ідеї та виберіть найкращі, які можна впровадити у життя.

 

За матеріалами Г. Тарасенко

ХАРАКТЕРИСТИКА БЛАГОПОЛУЧНОЇ СІМ’Ї

Питання про те, якою є благополучна сім’я, доволі складне. Якщо розрізняти благополучну та проблемну сім’ї на основі виконання чи невиконання функцій (виховної, господарсько-побутової, емоційної, соціального контролю, економічну, репродуктивну, відновлювальну, соціалізаційну), то благополучною можна вважати родину, в якій усі функції виконуються. Водночас виникає запитання: чи є відсутність деяких функцій причиною для зарахування сім’ї до категорії проблемних? Звичайно, можна припустити, що відбуватиметься в сім’ї через невиконання нею певної функції, проте формальних підстав для класифікування її як проблемної при цьому немає.

Як свідчать результати досліджень, благополучною є сім’я, в якій реалізуються всі функції, усі члени якої пов’язані між собою емоційно. Сімейні зв’язки дають змогу людині зберігати психологічну рівновагу, опановувати сімейні ролі, бути стійкою до стресів, вірити в майбутнє, відчувати свою правоту.

Взаємозв’язок членів благополучної сім’ї визначається її емоційною та історичною пам’яттю, почуттям захищеності, підкріпленим міфами, легендами, розповідями про вчинки, чесноти предків, родичів. Життя в благополучній сім’ї сприяє формуванню спільних звичок і традицій, стереотипів поведінки, які визначають родинний образ. Члени благополучної сім’ї мають загальне психосемантичне поле, завдяки якому спілкування стає ближчим і теплішим, продуктивнішим, таким, що допомогає знімати смислові бар’єри, розв’язувати проблеми.

Благополучна сім’я – це мала група, пов’язана взаємною моральною відповідальністю та психологічною підтримкою. Усі члени такої сім’ї знають, що добре, а що погано, які вчинки не схвалюються членами родини, а якими пишаються і діти, і дорослі. Дитина із благополучної сім’ї часто не замислюється про свій особистісний вибір, більшість рішень, оскільки вони приймаються на основі системи родинних правил.

У благополучній сім’ї складається внутрішня система оцінок, що дає змогу дитині визнавати та створювати уявлення про себе: люблена вона чи небажана, добра чи зла, красива чи потворна, чи відповідає вона соціальним нормам і вимогам. Традиції, сімейні норми відіграють захисну роль, обмежують простір особистої відповідальності дитини сімейними рамками, формують самосвідомість через демонстрування зразків поведінки. Таким чином, у благополучній сім’ї природно складаються необхідні умови для нормального психічного розвитку, які неможливо створити штучно, поза сім’єю.

Відомо, що сімейні зв’язкі емоційні та багато в чому несвідомі. Вони можуть впливати на людину по-різному. У випадку, коли дитина відчуває залежність від батьківської сім’ї, у неї з’являються життєві сценарії, які відповідно формують її долю.

ЧОМУ ДІТИ ТА БАТЬКИ НЕ РОЗУМІЮТЬ ОДИН ОДНОГО?

Для того щоб допомогти вам краще та ясніше усвідомити свої стосунки з дитиною, пропонуємо невеликий «Тест для батьків».

Серед усіх речень треба відмітити ті з них, які ви вважаєте правильними.

    1. Діти не розуміють своїх батьків, тому що:

  1. Діти не бажають витрачати зусилля, щоб зрозуміти батьків.

  2. У дітей недостатній життєвий досвід.

  3. У них не вистачає розуму, щоб зрозуміти очевидні для батьків речі.

  4. Ніхто не вчить дітей правильно розуміти своїх батьків.

  5. Діти розраховують на те, що батьки завжди їх розуміють.

  6. Дітям не потрібне розуміння, вони бажають тільки бавитись.

  7. Діти відчувають, що батьки їх не люблять, та роблять все «на зло»

  8. Батьки не вважають за потрібне пояснювати дітям свої вимоги.

  9. Батьки зловживають довірою та довірливістю своїх дітей.

  10. Діти не шукають розуміння, а бажають виконувати свої забаганки.

Відмітьте, до якої групи (А чи В) належать ваші відповіді:

А: 1; 3; 5; 6; 10 – винні діти. В: 2; 4; 7; 8; 9; - винні батьки.

    1. Батьки не розуміють своїх дітей, тому що:

    1. Впевнені, що діти добре їх розуміють, але вдають зворотнє, щоб досягти «свого».

    2. Вважають, що їм «нічого та нікого» розуміти, тому що діти малі, а тому – дурні.

    3. Впевнені, що діти самі повинні навчитися їх розуміти, якщо бажають уникнути покарання.

    4. Батьки забули той час, коли самі були дітьми.

    5. Батьки й так багато сил віддають своїм дітям, щоб витрачати сили ще й на їх розуміння.

    6. Впевнені, що якщо буде «дуже потрібно», то вони примусять дітей розуміти свої вимоги.

    7. «Повне розуміння» однаково неможливе, а інше не варте витрачених сил.

    8. Впевнені, що все налагодиться само по собі, без якогось розуміння.

    9. Батьки не вважають за потрібне поводитися так, щоб діти їх розуміли.

    10. Діти не бажають бути слухняними тому, що не люблять підкорюватися.

Відьмітьте, до якої групи (А чи В) належать ваші відповіді:

А: 1; 2; 3; 7; 10 – винні діти. В: 4; 5; 6; 8; 9 – винні батьки.

Якщо ви обрали варіанти I.А та II.А, то ви перекладаєте провину за стосунки, які склалися, на саму дитину, а себе не вважаєте відповідальним за характер стосунків.

Якщо ви обрали варіанти I.В та II.В, то ви берете відповідальність за встановлені стосунки на себе.

Якщо ви обрали змішані варіанти, до яких належать відповіді А і В, то ви дивитесь на свої стосунки з дитиною як на двосторонній прцес і розумієте, що необхідно бути вимогливим не тільки до дитини, але й до себе самого.

ЯК СПІЛКУВАТИСЯ З ДИТИНОЮ-ПІДЛІТКОМ

Коли ми звертаємося до своїх досить великих дітей, вони починають відводити очі, переступати з ноги на ногу і дивитися кудись у підлогу замість того, щоб дивитися на нас, або ж відверто заявляють: «Так я і послухався!». А після цього зачиняють двері перед нашим носом і починають жити своїм особистим життям, а нам залишається тільки вірити, що нічого страшного не станеться. Ще не дуже піздно почати спілкуватися з ними по-справжньому. Настав час відвертої зустрічі.

  1. Дочекайтеся, коли дитина буде не в збудженому стані, дайте їй заспокоїтися.

  2. Скажіть, що хочете поговорити, - і запропонуйте самій обрати для цього слушний момент. Попередьте, що вам знадобиться, наприклад, одна година. Нехай дитина сама обере час, вимагайте лише одного: щоб ніщо не стало на заваді.

  3. Будьте готові до того, що підліток почне вперто відмовлятися, але все одно наполягайте на своєму.

  4. Сядьте перед дитиною і попросіть її уважно подивитися вам у вічі. Одразу попередьте, що не буде нотацій або сварки, і ви не обговорюватимете її поведінку. Зверніться з проханням пояснити, чому, на її думку, у вас зіпсувалися стосунки.

  5. Налаштуйтеся на відвертість. Див не чекайте, але насамперед намагайтеся сприймати слова дитини без якихось умов. Пам’ятайте, що ця розмова – про саму дитину, а не про вас. Не варто говорити зараз про те, яким ви були в дитинстві гарним хлопчиком або дівчинкою.

  6. Не читайте лекцій, не лютіться. Не показуйте свого гніву, якщо почуєте щось таке, що ви вважаєте помилкою, недоумством або навіть правопорушенням.

  7. Пам’ятайте: коли дитина говорить відверто, ви слухаєте саме життя, причому «з перших рук».

  8. Не критикуйте друзів своєї дитини. Розказуйте про справжні дружні стосунки на прикладах свого життя. Дитина розбереться сама. Довіряйте, але не пускайте на самоплин.

  9. Залучайте дітей до різних справ, щоб час був зайнятий. Це дисциплінує, загартовує цілеспрямованість.

  10. Дотримуйтеся єдиної виховної лінії – єдність у методах виховання, послідовність.

  11. Проблеми, які виникають між нами та нашими дітьми, мають глибоке коріння. Варто згадати себе в цьому ж віці та свої стосунки з батьками. Можливо, це дасть відповідь, чому підліток поводиться саме так, а не інакше.

  12. Пам’ятайте: кожна вирішена з дитиною проблема допоможе вам розв’язати свої внутрішні суперечності, пов’язані з вашими батьками.

Не потрібно намагатися силою змінити дитину. Пам’ятайте, що система виховних впливів полягає не лише у покараннях. Слід ураховувати, що є такі риси характеру, які перебороти неможливо. Любіть дитину такою, якою вона є.

Національна гаряча лінія    Національна дитяча гаряча лінія

Наша адреса

61070, м. Харків, вул. Фронтова, 3
e-mail: hdvufk1@vnzkh.org.ua    

Подзвонити нам

(057) 343-11-32
ХДВУФК №1 © 2014
Сайт создан студией "Greenstile"